Телевізор

Неперевірена версія (що робити?)

 

Телеві́зор (ТВ) (також — ТБ, від слова телебачення) — пристрій, який призначено для демонстрації нерухомих і рухомих зображень із звуковим супроводом.

Слово походить від грецького τῆλε (TELE, 'далеко') і латинське (videre VIEWER, 'бачити').

ТВ — заключна частина телевізійної системи, яка починається з захоплення зображень і звуків, їх випуску та поширення різними засобами. Телевізор став регулярним, звичним, повсякденним приладом з великою присутністю у будинках в усьому світі. Перший комерційний телевізор створив 26 січня 1926 року британський інженер John Logie Baird.

Будова та історія

 

Телевізор має такі складові

• приймач телевізійних сигналів
• компоненти кадрової і рядкової розгортки;
• екран і складники відтворення звуку

Перші^[1] комерційні телевізори, були механічними і їх було засновано на обертовому диску, (запатентовано німецьким інженером Паулем Ніпковим 1884 року), що містив низку отворів. Роздільна здатність перших механічних систем становила 30 ліній на 12 кадрів, але пізніше це було покращено, до сотень рядків і, навіть, разом з кольором.

Механічні телевізори продавалися з 1928 по 1934 рік у Сполученому Королівстві, Сполучених Штатах і Радянському Союзі. Перші комерційні телевізори Baird, що продавалися у Великій Британії 1928 року, були радіоприймачами, які йшли з приставкою для послідовного телебачення з неоновою трубкою та диском Ніпкова і давали зображення розміром зі штамп, удвічі збільшеним лінзою. Телевізори, які продавалися в період з 1930 по 1933 рік, вважаються першими комерційними ТВ (було продано декілька тисяч одиниць).

Механічну систему незабаром було витіснено використанням елемента формування зображення на основі електронно-променевої трубки (ЕПТ), що дозволило підвищити роздільність і досягти вищої швидкості розгортки. Крім того, через відсутність механічних елементів тривалість їх використання була значно вищою.

Перший повністю електронний телевізор (без механічних елементів для формування зображення) з електронно-променевою трубкою було виготовлено Telefunken у Німеччині 1934 року, а відтак, іншими виробниками у Франції (1936), Великій Британії (1936) і США (1938).

Історія

Вважається, що до Другої світової війни у Великій Британії було випущено близько 19000 пристроїв, у Німеччині — близько 1600.

З розвитком електронно-променевих трубок з 3-ма електронними гарматами, почалося масове виробництво кольорових телевізорів.

У 70-ті роки, кольорові телевізори були поширені і впроваджені у промислове виробництво, у розвинених країнах.

Основними моделями кінескопних телевізорів, що були розроблені та випускалися в Україні, були: чорно-білі, 1960 рік — «Весна» (Дніпро), трохи згодом, «Берізка» (Харків); кольорові, 1980-і роки — «Електрон» (Львів), «Берізка» (Харків), «Славутич» (Київ), «Фотон» (Сімферополь). Цікаво, що у 1960-і роки, щоби придбати чорно-білий телевізор, треба було простояти у черзі, під крамницею цілу ніч, а кольоровий телевізор, з діагоналлю 61 см, у 1980-і роки, коштував близько 700 радянських карбованців, за середньої зарплати — 100 крб. Зі збільшенням кількості телевізорів по хатах, майже зовсім спорожніли радянські «парки культури та відпочинку» — усі занурилися в перегляд телепередач.

Телевізійна електроніка розвивалася як і уся сучасна електроніка у цілому. У перших телевізорах, використовувалися вакуумні лампи, відтак — транзистори, великі інтегральні схеми, тощо. У першому десятилітті ХХI століття, ЕПТ зникла, та поступилася телевізорам з пласкими екранами різних технологій, які не одразу досягли якості зображення, рівній кінескопним моделям. Але вони дозволили зробити деякі пристрої набагато меншого обсягу, та з дуже привабливими естетичними лініями, які заполонили ринок, після того, як виробники припинили випуск телевізійних кінескопів. Philips, вважався останнім європейським виробником кінескопних телевізорів (до 2011 року).

Кінескопи було замінено екранами з плазмовими технологіями: LCD, РК-дисплей з підсвічуванням, з LED і OLED.

Наприкінці першого десятиліття, з розвитком інтернет-телевізорів, почали говорити про «гібридне ТБ» об'єднання звичайного прийому телесигналів, з доступом до World Wide Web для відображення аудіовізуального контенту, або будь-якого іншого відкриття нових зон обслуговування.

Пізніше було розроблено системи 3D-зображення (три виміри) та поліпшення звуку. На телевізорі стало можливим переглядати декілька зображень з різних телеканалів одночасно, та інше.

В усьому^[2] світі, є декілька відмінних телевізійних стандартів, які було розроблено з різними роздільностями екрану, та позначено однією літерою від А до N для аналогового телебачення. Основними відмінними стандартами передавання кольору, є: PAL, SECAM і NTSC.

Типи

англ. CRT: (англ. CRT)

 

 

Телевізор на електронно-променевій трубці — це звичайні телевізори із традиційним скляним кінескопом. Вони значно дешевші за інші типи телевізорів, тому кінескопні телевізори були дуже поширеними, хоча-й доволі швидко втрачали свої позиції, під тиском інших видів, які ставали доступнішими для покупців.

Зображення на кінескопах з електронно-променевою трубкою утворюється шляхом потрапляння на вкриту люмінофором внутрішню поверхню кінескопу, трьох електронних променів, кожен з яких відповідає за певний колір. Промені рухаються поверхнею кінескопу аналогічно тому, як очі користувача рухаються по екрану комп'ютера. У потрібних місцях промінь запалює точку певного кольору: червоного (R), зеленого (G) або синього (B).

Переваги:

1. низька вартість
2. значна історія, а отже і досвід випуску таких кінескопів призвели до того, що усі технології детально відпрацьовано
3. природне передавання кольорів
4. великий термін служби (10—15 років)

Недоліки:

1. з причини геометричних викривлень і складного фокусування, розмір телевізорів з електронно-променевою трубкою, як правило, обмежений 38"
2. якщо частота оновлення екрану телевізору, нижча за 100 Гц, то за перегляду такого телевізору, дуже втомлюються очі.
3. сильне електромагнітне та теплове випромінення від екрану.

Рідкокристалічний телевізор (англ. LCD)

 

LCD-телевізори, вважаються одним з найкращих типів телевізорів.

Переваги:

1. Пласке, достатньо якісне зображення (до 1920x1080 пікселів).
2. Деякі моделі, також, може бути використано як комп'ютерні монітори.
3. Можливість під'єднання до комп'ютера і передавання на телевізор зображення з сайтів.
4. Відсутність впливу на зображення, електромагнітних завад.
5. Менша шкода для очей.
6. Мала товщина — посідають мало місця.
7. Невелика вага — їх можна повісити на стіну як картину.
8. Низьке енергоспоживання, а отже, і теплове випромінення.
9. Гарний зовнішній вигляд.

Вади:

1. Порівняно висока вартість.
2. Помітна залежність відтінку і яскравості від куту огляду.
3. Деяка нерівномірність яскравості.
4. Не ідеальна кольоропередача.
5. Недостатня швидкість оновлення екрану (у ранніх моделях).
6. Ймовірність «вигоряння» пікселів через що, на екрані з'являються мерехтливі точки.
7. Пласкі пристрої мають меншу резонансну камеру для звукових динаміків, особливо низькочастотного, тому якість звуку багатьох пласких телевізорів, поступається звуку від телевізорів з кінескопами.
8. Недостатнє передавання чорного кольору.

Плазмовий телевізор

Плазмові телевізори досягли найбільшого попиту, 2005 року. Якість картинки залишалася спірною, хоча деякі користувачі віддавали перевагу більш теплим та природним кольорам, плазмових телевізорів, у той час як інші, надавали перевагу більш жвавим і світлим кольорам LCD.

Технологія: Плазмовий екран використовує групу з трьох індивідуальних ламп денного світла на кожен піксель— червоний, зелений та синій. Зміненням інтенсивності кожного кольору, дисплей може виробляти весь спектр кольорів за допомогою плазми, якою заповнена панель.

Переваги:

1. Плазмові телевізори — великі і відносно недорогі.
2. На відміну від LCD загальний радіус огляду менше, але ефективний радіус — більше.

Недоліки:

1. Зображення з часом тьмяніє і контрастні кольори блякнуть.
2. Рідко виробляються маленьких розмірів.
3. Присутнє шкідливе випромінювання як і на CRT.
4. Високе енергоспоживання (на початку 2000 років, заборонені для ввезення до країн Євросоюзу).

 LED — телевізори

LED- матриці, спочатку стали одним з варіантів демонстрації відеозображення простонеба — на стадіонах, та фасадах будівель, з появою ефективних світлодіодів Ultrabright і відповідних схем. Світлодіодні технології дозволяють у даний час,

 

створювати надвеликі екрани, що інші наявні технології, не можуть забезпечити. Крім того, мають низьке енергоспоживання порівняно з РК-екранами, тож не так давно почалося застосування цієї технології для домашніх телевізорів. Вони мають кращі характеристики — підвищену міцність, меншу товщину, високу контрастність. Піонером у цій сфері бізнесу був Samsung у Південній Кореї.

OLED-телевізор^[3]

OLED (ОСВД — органічний світловипромінювальний діод), є діодом (LED), у якому емісійний електролюмінесцентний шар, являє собою плівку органічної сполуки, котра випромінює світло у відповідь на електричний струм. Цей шар органічного напівпровідника розташовано між двома електродами. Як правило, щонайменше, один з цих електродів, є прозорим. ОСВД використовуються для створення цифрових дисплеїв у таких пристроях, як телевізійні екрани. Він також використовується для комп'ютерних моніторів, портативних систем, таких як, мобільні телефони, портативні гральні консолі і КПК.

Існують два основних сімейства: OLED, засновані на малих молекулах і ті, які використовують полімери. Додавання рухливих іонів в ОСВД, створює світловипромінювальний електрохімічний елемент або LEC, який має трохи інший режим роботи. OLED-дисплеї можуть використовувати або пасивну матрицю (OLED) або активну. З активною матрицею (AMOLED ОСВД), вимагається застосування тонкоплівкових транзисторів для перемикання кожного окремого пікселя — увімкнення або вимкнення, але забезпечують більш високу роздільність і більший розмір дисплея.

OLED-дисплей працює без підсвічування. Таким чином, він може передавати глибокі рівні чорного, і може бути тонше і легше, за рідкокристалічний дисплей. В умовах низької освітленості, наприклад, як у темній кімнаті, ОСВД екран, може досягти більш високого коефіцієнту контрастності, ніж РК-дисплей.

3D-телевізор

Історія

1954 року, у Києві, на Хрещатику, з'явився стерео-кінотеатр Орбіта, де показували стерео (3D) фільми, які мали розголос, особливо, у 1970-і роки. У касі, разом з квитком, видавалися спеціальні чорні поляризовані окуляри для перегляду об'ємного зображення. Вплив був настільки значним, що деякі вразливі люди, особливо діти, мимовільно простягали руки, аби вхопитися, наприклад, за листочок дерева, яке «росло» на екрані.

А новий виток популярності 3D формату, як відомо, виник завдяки «Аватару» Джеймса Кемерона. Після прем'єри цього фільму, багато продюсерів так само, вирішили випускати власні фільми у двох версіях — звичайній і 3D. Багато кінотеатрів сьогодні також, перейшли на 3D послуги.

Передумовою розвитку 3D-телевізорів, стала зростальна поширеність домашнього телебачення, а кіноіндустрія шукала інновації, задля підвищення привабливості кінотеатрів для глядачів.

3D-телевізор

Активна 3D технологія

 

На початку 2010 року, завдяки кільком компаніям, на ринку з'явилися телевізори та відеопроектори, які можна було використовувати у домашніх умовах для перегляду цифрових 3D -фільмів. Для цього, потрібно було, мати активні 3D окуляри, щоб синхронізуватися зі швидкими часовими змінами зображення на 3D-екрані (100 або 120 Гц), за допомогою інфрачервоних або радіосигналів. Відповідно до дослідження, з осені 2010 по 2015 рік, близько восьми мільйонів телевізорів з 3D-технологією придбали, в одній лише, Німеччині.

Пасивна 3D технологія

 

Деякі фірми, також, пропонують пристрої з пасивними поляризованими екранами. На виставці IFA 2010, було представлено великий кіноекран зі світлодіодними матрицями, котрий було циркулярно поляризовано за допомогою спеціальних плівок.

Також на виставці IFA 2010 демонструвалися кілька 3D-екранів, для яких не потрібні спеціальні окуляри, так звані автостереоскопічні дисплеї. Для цього, екран має вертикальні смужки мікро-призм, так що різні зображення досягають обох очей. Для цієї мети, проте, глядач повинен сидіти на місці; будь-який рух може вплинути на сприйняття зображення. Розміри екранів, коливалися від 56 см (18 дюймів) і 165 см (65 дюймів). З липня 2012 року, також став доступним за межами Японії, телевізор Toshiba 55 Zl2g — перший, кількісний пристрій, з можливістю перегляду 3D-зображень без окулярів. Зображення може бути 140 см (55 дюймів); роздільна здатність «4K» (у чотири рази більше пікселів, ніж Full HD).

Безокулярні 3D-технології — Autostereoscopy — застосовувалися і у перших 3D відеокамерах (Fujifilm, Sony), для використання на портативній гральній консолі Nintendo 3DS, яка повинна дозволити, як зазначено виробником, також дивитися 3D фільми на екрані, розміром з долоню. Виробник, щоправда, попереджає про шкідливий вплив для дітей у віці до шести років і літніх людей. Деякі офтальмологи, до речі, висловили думку, що немає ніяких наукових доказів шкідливого впливу 3D-зображень.

Деякі з пропонованих 3D телевізорів і 3D Blu-Ray плеєрів, можуть перетворювати 2D телевізійні зображення у дійсному часі, на 3D.

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Television

• Телебачення
• Телекомунікації
• Домашній кінотеатр
• Побутова техніка
• Smart TV
• Тривимірне телебачення
• Телебачення високої роздільної здатності
• Телевізійна випробувальна таблиця
• RGB
• Кольороподіл
• Світлодіод
• Рідкокристалічний дисплей